Після урочистого відкриття дієцезіального етапу в Процесі канонізації Кармен 4 грудня 2022 року, ми перебуваємо на дуже важливому етапі вивчення зібраних документів та заслуховування свідчень численних свідків.
19 липня 2023 року відзначатиметься сьома річниця смерті Слугині Божої Кармен Ернандес.
Кіко, о. Маріо і Асенсьон просять, щоб у середу, 19 липня, в кожній парафії святкували Євхаристію разом зі спільнотами, просячи Господа про вічний спочинок її душі і якнайшвидше продовження процесу її канонізації.
ПРОМОВА МАРІЇ АСЕНСЬОН РОМЕРО АНТОН ПРО КАРМЕН ЕРНАНДЕС БАРРЕРА
«БОЖІ СВІДКИ»
Катедральний собор Сан-Джусто, Трієст (Італія). 9 березня 2023 року
Кармен ніколи не читала лекцій. Тому я почуваюся тут трохи дивно. І якщо я тут, то це через досвід, що коли наближаєшся до Кармен, зростає бажання любити Христа так, як любила його вона. Це те, чого я сподіваюся від цієї зустрічі: що Святий Дух, через трохи глибше пізнання Кармен, вселить у всіх нас, присутніх тут, більшу любов до Христа і бажання бути Його свідками, як говорить девіз цієї зустрічі: «Божий Свідок».
Хто ця жінка, на сьому річницю смерті якої понад 80 000 людей відвідали її могилу? Хто ця жінка, яка через шість років після смерті вже є Слугою Божою? У житті Кармен є багато аспектів. Я хотіла би перед усім зосередитися на Кармен-місіонерці і Кармен-пророчиці.
Кармен Ернандес, ініціаторка разом з Кіко Аргуельо Неокатехуменальної Дороги, є великою постаттю ХХ і ХХІ століття. Не випадково, що Процес її беатифікації та канонізації було відкрито в 60-ту річницю відкриття Другого Ватиканського Собору, для реалізації якого в парафіях вона присвятила себе разом з Кіко Аргуельо, об’їхавши п’ять континентів. Тому що Кармен за своєю суттю була місіонеркою. Так вона сама себе називала, коли розповідала свою історію. Вона була місіонеркою, закоханою в Христа. На зустрічах покликань – наприкінці Світових Днів Молоді – тисячі молодих людей аплодували їй і просили слова, бо правда і оригінальність, з якою вона проповідувала, підкорювали всіх, а особливо дівчат. Але навіть у розпал свого успіху вона писала у щоденнику: «Це не має для мене жодної користі. Єдине важливе – це час, який я проводжу в близькості з Ісусом Христом». І такою була Кармен: містичка нашого часу.
Вибір, який Бог зробив для Кармен з дитинства, і те, як любов до Христа і місіонерське покликання розвивалися в ній одночасно, вражає. Кармен жила в місіонерському середовищі. Її дитинство пройшло в Туделі, в регіоні Наварра, на півночі Іспанії. Наварра, в якій жила Кармен, була сповнена місіонерського духу під впливом постаті святого Франциска Ксаверія, покровителя місій разом зі святою Терезою з Лізьє. Протягом ХХ століття це була одна з дієцезій з найбільшою кількістю місіонерських покликань. Цікаво також відзначити, що рік відкриття беатифікаційного процесу, 2022-й, був роком 400-річчя канонізації святого Франциска Ксаверія.
Марселіно Олаечеа, який був єпископом Памплони, коли Кармен жила в Туделі, зробив великий внесок у цю місіонерську атмосферу. Він не тільки підтримав заснування Місіонерок Христа Ісуса, до яких згодом приєдналася Кармен, але й будував усю свою пастирську діяльність на постаті найуніверсальнішого наваррця – святого Франциска Ксав’єра. Користуючись тим, що на початку ХХ століття він був проголошений покровителем католицьких місій, єпископ сприяв поширенню місіонерської атмосфери в усьому наваррському суспільстві. Кармен вважала монсеньйора Марселіно святим і підтримувала з ним тісні стосунки в роки його роботи в Місіонерах Христа Ісуса, особливо після того, як він став архієпископом Валенсії.
Але крім цієї місіонерської атмосфери в Наваррі, Кармен навчалася в Коледжі Товариства Марії, де, як сказав єпископ, «навчався і я». Навпроти цієї школи знаходиться Коледж Товариства Ісуса, про який Кармен так часто розповідала нам і через який вона змогла познайомитися з багатьма єзуїтами-місіонерами зі Сходу, які помітили її місіонерське покликання. Мене зворушує, коли я згадую про це, тому що Господь в Туделі дав їй перший «дотик до Своєї сутності», як сказав би святий Іван від Хреста. Як і багатьох вибраних, Господь позначив її з дитинства. Вона розповідає, що коли ходила до школи, то йшла в катедру, перлину романської архітектури XII століття, і там молилася годину щодня. Кармен скаже: «Дари, які я отримала в катедрі Тудели, нікому не відомі». Її завжди зворушувало Євангеліє про чудесний улов риби, перше Євангеліє, яке вона почула в каплиці Святого Духа в катедральному соборі, у віці десяти років. І скаже: «Це було перше Євангеліє, яке я почула у своєму серці, воно стало для мене закликом до євангелізації у дивовижний спосіб». Я пояснюю все це не тільки тому, що я теж з Тудели і мене дуже доторкають ці місця, але й тому, що саме там, в ті перші роки в Туделі, Господь поставив на ній незгладиму печать про Нього і про місію, яка супроводжувала її протягом усього життя. Навіть у моменти повної непевності і великих страждань, це були два тверді стовпи її життя: любов до Христа і любов до місії.
Коли їй було п’ятнадцять, її сім’я переїхала до Мадриду. Вона часто говорила, що кожного року намагалася поїхати на місію, але батько не давав їй цього зробити. Тайна Господнього вибору Кармен підтвердилася і в Мадриді, де вона знайшла своїм духовним наставником отця Санчеса, святого єзуїта, який також був сповідником святого Хосе Марії Ескріва де Балагера, засновника Opus Dei, і який ввів її в контакт зі Святим Письмом і святими, особливо зі святою Терезою від Ісуса. Під духовним керівництвом отця Санчеса Кармен в юності вела інтенсивне молитовне життя. Вона молилася протягом години вранці. Потім відвідувала Службу перед тим, як піти до університету, а ввечері знову присвячувала себе молитві. За порадою батька, великого промисловця, який мав плани для всіх своїх дітей, Кармен вивчала хімію в Мадридському університеті Комплутенсе, де отримувала найвищі оцінки. Саме в цей університетський період Господь продовжував давати їй знаки свого вибрання. Кармен розповідає:
«Господь завжди дарував мені багато ласк, навіть коли я навчалася в університеті. Ісус Христос переслідував мене видимою, відчутною присутністю безмірної любові і великим покликом до євангелізації. Пам’ятаю дні, коли я навчалася на хімічному факультеті, коли я бачила, що Бог кличе мене до якогось діла в Церкві: це завжди була євангелізація і місії».
Її покликання було настільки сильним, що в підлітковому віці вона тричі намагалася поїхати на місію, але сім’я не давала їй цього зробити. У віці 21 року, закінчивши навчання на хімічному факультеті, вона втекла з дому і без дозволу батька та з великими переслідуваннями з боку сім’ї поїхала до містечка Хав’єр, що в регіоні Наварра, де нещодавно було засновано сучасне місіонерське згромадження. Вона вступила до Інституту Сестер Місіонерок Христа Ісуса, які мали свій новіціят в Хав’єрі. В цьому інституті, окрім трьох обітниць, які є у всіх монаших згромадженнях – убогість, цнотливість і послух, – була ще й четверта: присвятити себе місіям. Це було дуже хвилююче для Кармен, адже це була відповідь на її палке місіонерське покликання, яке вона відчувала ще з дитинства. Мрією її життя було стати місіонеркою, і вступити до Інституту Сестер Місіонерок Христа Ісуса був першим кроком до її здійснення. Кармен була щаслива прожити свої два роки новіціяту в Хав’єрі. Вона завжди відчувала, що Бог керує її життям. Вона сама про це говорить, коли пише:
«Після багатьох пригод Бог привів мене до Місіонерок Христа Ісуса в Хав’єрі. Там Господь обдарував мене багатьма благодатями. Господь чекав на мене в Хав’єрі з великими благодатями розради і відкриття Святого Письма. Я дуже дякую Господу за те, що для мене це була справжня святиня молитви і безмірних ласк від Господа».
У листі до своїх рідних вона писала: «Я щаслива, що вчуся бути святою, з усією надією на Бога і на ваші молитви». Під час новіціяту вони здійснювали дво- або триденні паломництва до різних міст і святинь регіону. Три сестри йшли разом без грошей, звіщаючи людям, яких зустрічали, Ісуса Христа і розповідаючи про місію. Вночі в селах їх радо зустрічали. Це був перший нарис проголошення Євангелія «два по два», який згодом втілився на Неокатехуменальній Дорозі.
Після двох років у Хав’єрі вона склала обіти, але перед тим, як скласти обіти, новіціантки мали цілий місяць духовних вправ. На третьому тижні, присвяченому Страстям, Кармен, яка була дуже зосереджена на Господі, була вражена тим, що святий Петро відрікся від Ісуса Христа. Вона сказала:
«Того вечора я попросилася залишитися в медитації і всю ніч думала про те, що якби святий Петро замість того, щоб сказати Ісусу Христу: «Не відречуся від Тебе», попросив би Його: «Не дай мені відректися від Тебе», Господь дав би йому це, і він не відрікся б від Нього».
Кармен боялася, що перед обличчям страждань зречеться Ісуса Христа, що вона, як і Петро, зречеться Його в моменти темряви і страждань. Вона сказала:
«Я не спала всю ніч від цієї думки: «Господи, дозволь мені також слідувати за Тобою у Твоїх страстях»».
І з цією думкою вона пішла спати. Розповідаючи про те, що вона пережила тієї ночі, Кармен згадала:
«Серед ласк, які Бог дарував мені в Хав’єрі, є одна, яку я ніколи не забувала, навіть в моменти найбільшої кризи і болю, які я пережила пізніше в житті. Вона завжди залишалася для мене дуже сильним нагадуванням про Боже втручання в моє життя».
Подивіться, як Кармен розповідає про те, що сталося з нею тієї ночі:
«Коли я спала, мені приснився сон, пов’язаний з Вознесінням. У тому сні я побачила Ісуса Христа, який каже мені: «Ти, йди за мною». Я бачу Ісуса Христа, намагаюся йти за Ним, але розумію, що це безумство, а Він мені каже: «Ти, йди за мною». Завжди уві сні я поруч з Ісусом Христом, який виходить з вікна, і я опиняюся в порожнечі. Я починаю спускатися, спускатися, спускатися, і я лечу все швидше і швидше, спускаюся, бачу, що розбиваюся, і відчуваю величезні муки. Тоді я почула голос Ісуса Христа, який промовляв до мене: «Хіба ти не казала, що хочеш іти за Мною? Чи не казала ти, що хочеш слідувати за Мною?» Я сказала «так» і увійшла в смерть. Я увійшла в смерть, і в той самий момент обставини змінилися. Я побачила, що піднімаюся вгору, вгору, вгору, в славному, чудесному вознесінні, з великим почуттям задоволення і блаженства, чогось, що не можна прирівняти до сексуального задоволення, або їжі, або чогось іншого. Це блаженство, перебування на небі, поруч з Господом, піднесення. Це було настільки сильним, що я сказала: «Досить, досить, Господи!» І я прокинулася, скуштувавши, що таке блаженство, небо. Це було так сильно, що тривало більше, ніж цілий місяць. Я відчувала себе так, ніби я була блаженною, жила в небі, це було щось невимовне».
Цей сон стане визначальним у її житті, і вона буде згадувати його особливо в часи страждань. Вона також писала у своїх щоденниках, завжди згадуючи свято Вознесіння Господнього. Ми бачили, як слава святого Франциска Ксаверія, найважливішого місіонера сучасності, освітлювала життя Кармен з дитинства, і рівно через 450 років після народження святого Франциска в замку Хав’єра, Кармен дасть свої монаші обіти в базиліці Хав’єра, поруч із замком, де знаходиться каплиця «Усміхненого Христа», середньовічного розп’яття, перед яким молився святий Франциск Ксаверій зі своєю сім’єю, того самого, перед яким молилася і Кармен під час свого новіціяту. Образ цього розп’яття завжди супроводжував Кармен.
Тодішній єпископ Наварри Марселіно Олаечеа, який, як я вже згадувала раніше, підтримав народження Місіонерського інституту, куди вступила Кармен, був призначений архієпископом Валенсії, і там він також підготував будинок для місіонерок. Кармен, після перших обітів у Хав’єрі, продовжила свою формацію у Валенсії. Тут вона проживе п’ять років, отримуючи величезні благодаті. Перші два роки вона проводить, миючи і прасуючи простирадла в будинках (пральних машин ще не було), а також, на її великий подив, її просять вивчати богослов’я. Це були роки, коли готувався Собор, і цей єпископ відкрив Інститут богослов’я з найкращими професорами Іспанії, з нововведенням, що допускали до навчання жінок, так що навіть монахині могли вивчати богослов’я. Кармен також проведе там 3 роки богословських студій, формацію, яка стане провіденційною для її місії на Неокатехуменальній Дорозі. Її дипломна робота на тему «Необхідність молитви за Пієм XII» буде нагороджена дипломом з відзнакою Summa cum laude. Незабаром вона буде опублікована також італійською мовою.
Кармен ось-ось здійснить мрію свого життя: поїде на місію до Індії. Тому її відправляють до Лондона вивчати англійську мову, щоб вона могла поїхати в ту країну. Вона проживе в Лондоні півтора року. Але за цей час в її інституті відбувається багато подій. Так само, як це сталося в більшості релігійних спільнот після Собору, її Інститут, який був дуже сучасним, пережив все це ще до Собору. У напрузі між консерватизмом і прогресизмом перемагає консервативна лінія, і нові члени ради закривають ті прогалини, з якими народився Інститут. Кармен разом з невеликою групою побачила необхідність формувати місіонерок так, щоб в апостолаті вони могли зіткнутися з проблемами людей сучасності. Це призвело до розриву між цими молодими сестрами і новими настоятельками, які були більш консервативними у своєму підході, і врешті-решт четверо з них були звільнені, останньою з них була Кармен, яка на той час перебувала в Англії.
Несподівано приходить телеграма від генеральної настоятельки, яка викликає її до Барселони. Коли вона приїхала, то дізналася, що трьох товаришок з її групи виключили, і тепер настала її черга. Це стало для Кармен величезною несподіванкою. Їх, звичайно, могли б вигнати, але за серйозні причини або провини, а це був не той випадок. Це буде один з найважчих і найскладніших моментів її життя, тому що мрія всього її життя – поїхати на місію – зникла, і це сталося не з якоїсь серйозної або моральної причини, а тому, що нове настоятельки не розуміли реформ, котрі ці молоді хотіли запропонувати.
Кармен багато страждала, але це був також момент особливої благодаті для розвитку її віри, а згодом і для самої Неокатехуменальної Дороги. Те, що Кармен пережила в Барселоні, стане основою Неокатехуменальної Дороги: Пасха, сяюче сонце Воскресіння, оживлене в Євхаристії. Бог приведе її до того, щоб вона пережила у власній плоті Пасху, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Кармен сама розповідає:
«Господь зробив так, що я опинилася там, у Барселоні, щоб я по-справжньому брала участь у Страстях Ісуса Христа. Цей кенозис, який представляла для мене Барселона, полягав у тому, щоб по-справжньому увійти не в щось із Страстей, а в самі Страсті Ісуса Христа, що означає бути засудженим Його власним народом, в ім’я Закону, який Він дав, і бути вигнаним з Його народу і розіп’ятим за мурами».
Того ж 1962 року, коли Кармен жила в Барселоні, Бог подарував їй зустріч, яка мала фундаментальне значення для Дороги: о. Педро Фарнеса, який з’явився в найкритичніший момент її кенозису, через що вона часто говорила, що він був ангелом, якого Бог послав їй у Гетсиманії. Отець Фарнес, учень дона Ботте і Буйє, навчався і зустрічався в Парижі з найкращими літургістами, які підготували реформу Собору.
Під час своєї Гетсиманської подорожі в Барселоні вона почала запитувати себе, чи це нормально – мати таке бажання повністю належати Господу. Вона пише у своєму щоденнику:
«Ісусе, я хотіла б запитати духовних отців, чи всі люди з самого раннього віку відчувають цю Твою повноту, ІСУСЕ».
Коли вона вже відчувала, що її виключать з Місіонерського інституту, і бачила, як руйнується її життєвий проєкт — місіонерство, навесні 1962 року вона написала батькові:
«Вся ваша любов і вся ваша увага не здатні наповнити це життя, про яке я завжди мріяла, щоб воно було тільки для Бога. Так, це справжнє мучеництво – вранці, вдень і вночі думати тільки про Ісуса Христа. Від самого дитинства я ніколи не мала жодних сумнівів щодо свого покликання. Ти розумієш моє мучеництво?»
Якщо досі ми бачили Кармен як пристрасну місіонерку, то в Барселоні з’являється таємниче Боже обрання Кармен як справжньої пророчиці: Він дає їй пережити у власній плоті діло, яке Він хоче проявити на Дорозі і в Церкві, яка буде оновлена Другим Ватиканським Собором. Те саме, що Бог зробив з пророком Єзекіїлем, чия наречена померла, щоб він міг відчути Божу скорботу за свій народ, або з пророком Осією, якого Бог попросив одружитися з блудницею, щоб він міг на власній історії відчути невірність свого народу і проголосити йому Божу любов, сильнішу за всі їхні гріхи, – тепер Він робить це з Кармен, спонукаючи її пережити у власній плоті неймовірні речі, такі як таїнство Пасхи, смерті і воскресіння Господа, які вона пережила в Барселоні під час вигнання з Місіонерок Христа Ісуса.
Кармен була дуже віддана Євхаристії і з дитинства не переставала ходити на Службу, наприклад, коли вона подорожувала з батьком до Марокко, де було дуже важко знайти католицьку церкву, і вона знайшла спосіб ходити на Службу кожного дня. Кармен пише:
«У Барселоні я увійшла в цей пасхальний динамізм, адже Євхаристія – це не стільки прийняття Дитятка Ісуса в серце, не Ісуса Христа як енергії, скільки входження в смерть разом з Ним, щоб воскреснути з Ним у цій пісні, якою є Євхаристія. Через все це я пізнала все те, що приніс Собор, церковне оновлення і впровадження Слова Божого серед людей. Тобто Господь привів мене, яка отримала всю схоластику і формацію священиків, до розуміння через досвід кенозису, яким я жила, всього того оновлення, яке приніс Церкві Собор. Собор був для мене як їжа, яку дав мені Бог, їжа, яка сама входить в існування».
Через о. Фарнеса Кармен відкрила для себе тайну Пасхи: входження в смерть з Христом, щоб воскреснути з Ним, що лежить в основі Другого Ватиканського Собору. Кармен розповідає:
«У Барселоні мені здавалося, що я піднімаюся на гору Морія зі своїм покликанням, зі своїм сином, з ідеалом всього мого життя, щоб принести його в жертву».
Кармен бачила, що повинна пожертвувати своїм Ісааком, яким було її місіонерське покликання, проєктом її існування, проєктом її майбутнього, пожертвувати власним життям і вийти в темряву, в невідомість того, що Бог хоче від неї.
Під час перебування в Барселоні вона згадала сон про Вознесіння в новіціяті у Хав’єрі, у зв’язку зі стражданнями, які вона переживала. Вона пише у своєму щоденнику:
«Ісусе! Я боюся. Не розумію і не бачу нічого. Ісусе! Це жахливо; смертний вирок без жодних апеляцій, без жодного шансу. Ісусе, невже Ти мене покинеш? Я впевнена в тобі, довіряю тобі, люблю тебе. Пам’ятаєш те Вознесіння? Ісусе, ти – істина. Ти – моє життя, ти не можеш мене покинути, я люблю тебе, Ісусе, і навіть у глибині сліз, болю і найжахливішої непевності я відчуваю радість твоєї могутньої руки, такої сильної, простягнутої наді мною; хто може нас розлучити? Дякую, Ісусе».
З початку року Кармен досвідчила страсті Христові у своїй плоті. Влітку 1962 року Кармен повідомили, що вона не буде допущена до вічних обітів, і з цим рішенням настоятельок Кармен таємничим чином пережила воскресіння. Про це вона написала у своєму щоденнику:
«7 липня 1962 року. Сан-Фермін, Ісусе, ти вже знаєщ: «МЕНЕ НЕ ДОПУСКАЮТЬ ДО ОБІТІВ»! Який спокій, Ісусе! Найсолодший спокій, незбагненний, твій; це Ти, Найсолодший, Найдобріший. МИР вам. Ісусе найсолодший, люблю тебе солодко, шалено, безмежно, що ти хочеш від мене? Моя рука в твоїй, і я йду з заплющеними очима туди, куди Ти хочеш. Дякую, Ісусе, ЛЮБИЙ ІСУСЕ, люблю тебе, люблю тебе, ніхто не може нас розлучити, бо моя любов – це твоя любов, а я – ніщо. Ти мій ШЛЯХ, моє ЖИТТЯ, Найсолодший Ісусе, люблю Тебе».
Це сила воскреслого Христа, яку вона переживає у своєму житті, і висловлює її в листі до однієї зі своїх настоятельок:
«Я не відчуваю нічого, крім любові і бажання поцілувати руки того, хто мене засуджує. Я не вірю ні в що інше, крім ЛЮБОВІ. Найсолодший спокій, Найсолодша Божественність, Найсолодший ШЛЯХ, ІСУС, ІСУС ХРИСТОС, ШЛЯХ, ІСТИНА і ЖИТТЯ. Я можу написати, що не я живу, а Ісус Христос в мені, і я не брешу і не відчуваю в цьому марноти, я тільки знаю, що Бог є ЛЮБОВ, що ІСУС ХРИСТОС є БОГ і є ЛЮБОВ, і що він любить людей».
Досвід Кармен у Барселоні був підсумований Кіко на одній конвівенції:
«Якби Кармен не пережила того страшного кенозису, що ти засуджений іменем закону, вона не зрозуміла б значення Пасхальної Тайни, яку вона принесе мені, а потім буде принесена на Неокатехуменальну Дорогу».
Страждання Кармен принесли плоди для Кіко, для Дороги і, без сумніву, для всієї Церкви.
Кармен залишилася в Барселоні на рік, разом з іншими трьома, які покинули інститут. Її соціальний клопіт змусить її жити з бідними в бараках і працювати на фабриках, поки вони готуються до місії; завжди думали про те, щоб звіщати Євангеліє цим робітникам, але не знали, як це зробити.
Монсеньйор Марселіно Олаечеа познайомив їх з єпископом в Болівії, Монсеньйором Манріке, щоб вони могли відправитися на місію серед шахтарів Оруро. Але перед тим, як відправитися на місію, Кармен, йдучи слідами святого Ігнатія Лойоли, на рік вирушила на Святу Землю зі Святим Письмом. Вона знаходить собі подругу ірландку, щоб супроводжувати її. І з рюкзаком і польовим наметом вони об’їхали весь Ізраїль, де Господь чекав на неї, щоб обдарувати багатьма благодатями, але не тільки її, але й нас, усю Неокатехуменальну Дорогу. Вона згадує, що там, в Ізраїлі, на березі Тиверіадського озера, сидячи на камені Першості Петра, вона запитала Господа, чого Він хоче від неї, і відчула, що Бог говорив їй, що об’явить їй свою волю в Церкві: любов до Христа, присутню в тому, що вона повинна робити в Церкві. В Ейн-Керемі вона мала абсолютну впевненість, наче у видінні, що Бог хоче від неї чогось для вселенської Церкви, що мова не йде про заснування згромадження, як вона думала зробити зі своїми супутницями; бо Євангеліє може бути втілене в будь-якій жінці, як вона. Пізніше вона зрозуміє, що мова йшла про відкриття християнського втаємничення з Кіко Аргуельо: Неокатехуменальної Дороги.
Рік, проведений у паломництві по Ізраїлю, став для неї незабутньою подорожжю, в якій Святе Письмо відкрилося їй у вражаючий спосіб, давши розуміння зв’язку історії спасіння з землею, на якій Бог хотів об’явити Себе, і важливості знання єврейської традиції для розуміння Євангелія. Для неї це був час шлюбу з Господом, після величезних страждань, які вона пережила. Настільки, що 25 років потому Кармен святкуватиме свою срібну річницю весілля в цій поїздці до Ізраїлю.
Паломництво Кармен до Святої Землі мало вирішальне значення для її життя і її місії (настільки, що вона часто називала його «часом любові своєї молодості»), а також для Неокатехуменальної Дороги. У книзі «В тобі всі мої джерела» зібрані всі прекрасні досвіди, які вона пережила за цей час.
Знання Кармен про Собор і Землю Ізраїлю є джерелом великої любові, яка народилася на Дорозі до Ізраїлю, його народу і його традицій. Багато разів, проповідуючи, вона була зворушена спогадами про Єрусалим: хрест Ісуса Христа, піднятий на Голгофі. Єрусалим – місто, яке є свідком Його Воскресіння і Вознесіння.
Візит Папи святого Павла VI до Назарету в січні 1964 року, на якому вона змогла бути присутньою, допоміг їй зрозуміти фундаментальні ключі Собору, вбачаючи у поверненні до християнських витоків і єврейського коріння найважливіші стовпи для оновлення Церкви.
Також у Назареті Бог познайомив її з отцем Готьє, завдяки якому вона навчилася співпрацювати з чоловіками. Він заснував своєрідну конгрегацію, в якій чоловіки і жінки працювали разом. Повернувшись з Ізраїлю, Кармен проїжджає через Рим, відвідуючи святі місця, і в такий спосіб, сама того не знаючи, готує візити, які згодом здійснять брати з Дороги. Потім вона повертається до Іспанії.
Коли вона прибула до Барселони, двоє інших супутниць Кармен поїхали до Мадрида, куди вона хотіла їхати в останню чергу, тому що її сім’я вже шукала її. Бог закривав для неї всі інші шляхи, щоб вона потрапила до Мадриду, бо мала свої плани, і в Іспанії вона зустріла Кіко Аргуельо в Паломерас Альтас у Мадриді. Вони познайомилися в 1964 році, після повернення з паломництва до Святої Землі. Кіко пішов жити з бідними в бараці в Паломерас. Там Кармен познайомилася зі спільнотою, яка збиралася в бараку Кіко, і була дуже вражена їхньою відповіддю на Слово Боже. Вона вирішила залишитися з ними в сусідньому бараці. Ось як Кіко згадує той час:
«Це було в Паломерас, де Кармен змогла побачити Ісуса Христа, який приходить спасти грішників і сповнити тайну Пасхи, створити єдність там, де це неможливо: між нормальними людьми і циганами. Тому що там ми побачили і доторкнулися до Святого Духа, який являвся, створюючи неймовірну єдність, єдність, яка неможлива між циганами і людьми такого типу.
Кармен походила з досвіду своїх друзів у Барселоні, які працювали з робітниками, віддаючи там своє життя, і чекали, що після певного часу втілення Ісуса Христа серед них, вони зможуть розповісти їм про Нього; але цей момент так і не наставав. Однак Кармен бачила в моєму бараку, що я говорив про Ісуса Христа і що вони слухали; там вона бачила, як Ісус Христос служив: безкорисливу любов, яку Бог виявив для спасіння людини, щоб вирвати її з рабства, муки і гріха. Ісус Христос зробив себе присутнім.
Все, що Бог дозволив, вся його присутність в Паломерас, було як родючий ґрунт, який Бог приготував, щоб почати Неокатехуменальну Дорогу. Все, що Бог дозволив нам пережити посеред бідного світу, Бог приготував для своєї Церкви.
Це було дивом, що монс. Казіміро Морсільо приїхав до бараків, неймовірним дивом: радник Короля, за часів Франко, прибув туди на 600-му, одягнений як священник, зайшов до мого бараку, молився з нами, визнавав нас за своїх… АРХІЄПИСКОП зайшов до мого бараку, побачив, як я живу, як моляться брати, і сказав: «Кіко, я не християнин!». Цивільна гвардія почала зносити бараки, починаючи з бараку Кармен, але приїзд Архиєпископа зупинив їх.
Саме таємнича присутність монс. Морсільо в бараках змусила Кармен остаточно вирішити співпрацювати зі мною. Якби не Морсільо, ми б не поїхали до парафій! І все ж саме він відкрив нам двері в Італії.
Кармен побачила в монс. Морсільо присутність Церкви і повністю змінила своє ставлення до мене; в присутності архиєпископа вона побачила, що обітниця, яку Бог дав їй в Ізраїлі, збувається, що Бог хоче, щоб вона зробила щось для вселенської Церкви, що мова не йде про заснування згромадження. Я розповідаю вам це, щоб ви побачили співпрацю між Кармен і мною як велику тайну Господню».
Про це Кіко згадує під час презентації біографії Кармен «Біографічні нотатки».
Покликанням Кармен була місія, і вона ніколи не думала залишатися в Іспанії, а тим більше в Мадриді, де жила її сім’я; для неї це було схоже на провал її місіонерського ідеалу. Але присутність Церкви в особі архиєпископа Мадрида, монсеньйора Казіміро Морсільо, остаточно змусила її вирішити залишитися з Кіко. Так розпочалися блискучі та унікальні стосунки, які породили «цей дар Святого Духа для Церкви» – як визначили його Папи, – яким є НЕОКАТЕКУМЕНАЛЬНА ДОРОГА.
Підтримка архиєпископа Мадрида, який завжди був на боці Кіко і Кармен, буде фундаментальною в розумінні того, що вони не змогли піти на жодний соціально-політичний компроміс в дуже складний для Іспанії час, коли багато духовних осіб, які жили з бідними, прагнучи соціальної справедливості, перейшли на бік комунізму, а деякі з них в кінцевому підсумку залишили Церкву, як це сталося, наприклад, з подругами Кармен.
Щодо соціально-політичного компромісу, то Кіко нагадав про нього:
«Кармен була геніальна, наполягаючи на тому, що в християнстві немає іншого компромісу, окрім хрещення».
І саме таїнство Хрещення стане основою Неокатехуменальної Дороги. Щоб розпочати Неокатехуменальну Дорогу, Бог взяв Кіко і Кармен. Він поєднав екзистенційні проблеми Кіко, сформовані через керигму та його бачення створення малих спільнот, з богословським оновленням Кармен та її місією євангелізації.
Як сказав отець Маріо Пецці під час похорону Кармен:
«Історики будуть досліджувати цей факт: заснування церковної дійсності, здійснене чоловіком і жінкою, які постійно співпрацювали разом».
В історії Церкви ми вперше зустрічаємо такий факт. Справді, ця співпраця протягом понад 50 років є Божою таємницею: Бог дав можливість розпочати Неокатехуменальну Дорогу, оновити Церкву. Відносини, засновані на вірі, повністю засновані на місії, до якої їх покликав Бог, і часом нелегкі для них. Кіко і Кармен залишилися вірними своєму обранню, не зійшовши з хреста, щоб ми, брати з Дороги, отримали дорослу віру. Життя Кіко і Кармен разом було також Пасхою: вони помирали для себе, щоб брати могли отримати воскресіння. Під час конвівенції в 1994 році, говорячи про ці стосунки з Кармен, Кіко сказав:
«Бог нас зводив разом, але завжди в незручний спосіб. Щоб ми не прославляли себе, щоб було видно, чи ми справді шукаємо Божої волі, чи своєї, ми повинні прийняти незручність співпраці для цієї місії».
Кармен іноді пише у своїх щоденниках: «Кіко – це тайна». Але багато разів, розмовляючи з Кіко, він говорив мені: «Кармен – це тайна».
Всі ми, хто знав Кармен, усвідомлювали її страждання, але поки не прочитали її «Щоденники», не могли навіть уявити, до якої міри. Бог змусив її пережити моменти великої депресії, які змусили її пройти через темну ніч душі, як це сталося з багатьма великими святими. Страждання настільки важкі, що часом, читаючи її щоденники, пробирає до мурашок. Вона пише у своїх щоденниках у березні 1985 року:
«Мадрид. Порожнеча, небуття, смуток і безсилля. Відлюдькуватість. Нічого не хочеться. Боже мій, найбільше мене лякає не вірити в Тебе. Змилуйся наді мною. Скажи мені, що ТИ Є. Для мене цього достатньо».
В 1988 пише:
«Мадрид. Мій Ісусе! Найбільше смутку і страждань мені завдає невіра в Тебе. Принаймні, я вірила в Тебе. ГОСПОДИ, невже Ти мене обдурив? Де Твоя любов, де вона і де Ти? Мій Ісусе, сумна, німа, самотня і прокажена. Не бачу, чому?»
Січень 1992 року:
«Нью-Йорк. Мій Ісусе, чому ТИ зникаєш? Це найстрашніша хвороба і моє життя безглузде, мертве».
В Токіо:
«Токіо. Мій Ісусе, без Тебе мене ніщо не цікавить і все здається мені неможливим. Мій Ісусе, чому? Я не маю віри».
1994 року в Римі, день, коли вони побачили, як Папа представляє проєкт Гори Блаженств:
«Рим – Ватикан – Папа Римський – Благословення макету для Гори Блаженств. Мій Ісусе! Ти великий і дивовижний. Пам’ятаєш намет на Горі Блаженств? І ураган? І як Ти любив мене, а я любила Тебе? Поверни мене до Себе, до Твоєї солодкої і неповторної любові».
Вона часто говорить про Діву Марію. Я взяла ці слова з 1996 року, в Порто-Сан-Джорджіо. Вона пише:
«Найсолодша Діво Маріє, мій притулок, благословенна ТИ, що увірувала. Я бачу Тебе як просторовий щит навколо мене. Мій Ісусе, дай мені ВІРУ, бо смуток, самотність і брак спілкування змушують мене бачити все негативно. Найсолодша Діво Маріє, захисти мене СВОЄЮ ВІРОЮ».
Вона провела багато часу в мовчанні, страждаючи, просячи Господа дозволити їй проповідувати. Поряд зі словами прийняття її реальності мовчання є слова СМИРЕННЯ, УПОКОРЕННЯ. Господь використовував її темні ночі – а їх було багато! – щоб упокорити і зробити маленькою виняткову жінку, мужню, високоінтелектуальну, місіонерку, сповнену ревності до Євангелія, вчену, богослова, з дуже оригінальною і новаторською проповіддю, велику трудівницю, невтомну дослідницю… – та інші якості, які ми могли б про неї згадати. Господь випробовував її, «як золото в горнилі». Смирення, яке вона проявляла, залишаючись з Кіко завжди на другому плані, тому що бачила, що її місія – допомагати і підтримувати його.
Разом з Кіко Аргуельо вона подорожувала світом, проголошуючи Євангеліє, підготувавши сотні покликань до священства, богопосвяченого та місіонерського життя, а також цілі сім’ї. Вона вигорала і виснажувала себе заради Євангелія, проголошуючи Добру Новину і вислуховуючи багатьох братів і сестер, їхні проблеми і страждання.
Однією з рис, якою завжди відрізнялася Кармен, була її відвага, сміливість і велика свобода, яку вона мала, тому що її цікавило тільки виконання Божої волі; тому вона була вільна з усіма: вона бачила Господа у всіх подіях, вона була есхатологічною жінкою – як любить говорити отець Маріо. Ось чому вона допомогла стільком молодим людям, через відвагу, яку вона виявляла, живучи в правді і проповідуючи її. Вона допомогла багатьом жінкам цінувати материнство, розпізнати пастки диявола, який хоче обдурити жінок цього покоління, тому що вони мають фабрику життя – як вона говорила з дивовижною оригінальністю, – і ця проповідь допомогла багатьом дівчатам цінувати те, що вони є жінками, показуючи їм, що немає нічого більшого, ніж породжувати життя, формувати людину і виховувати дитину. Вона була великою захисницею християнської сім’ї та жінки, не боялася йти проти течії, викриваючи фальшивий фемінізм і обман, що стоїть за пропагандою абортів.
На завершення хочу сказати, що особисто мене в Кармен вражає безкорисливість, яку вона завжди виявляла у своїй проповіді. Усвідомлюючи безоплатність Божого вибору, вона бачить у всіх втручаннях Господа в її життя безкорисність Його любові; це буде відмітною рисою всієї її проповіді. Це добре видно з її катехези про таїнства, особливо про покаяння та Євхаристію. Я вибрала кілька слів з її зустрічі зі спільнотами Сальвадору в 1992 році, але я могла б процитувати будь-яку з її катехез.
«Воскресіння Ісуса Христа Бог не залишив у бібліотеках чи університетах, але Він залишив пам’ять про досвід воскресіння, яким є Євхаристія, і саме в ній апостоли проживали його. Вони всі втекли від хреста, починаючи зі святого Петра, який думав, що він такий чесний і так любив Ісуса Христа: «Я піду за тобою аж до смерті»! Коли він побачив смерть, то втік, як і ми всі тікаємо. І саме воскреслий Ісус Христос вийшов їм назустріч, одному за одним, так само, як Він вийшов назустріч кожному з нас, – Він, живий, – щоб взяти нас за руку. Саме тому християнство не досягається ніким, ні його послідовністю, ні його доброю волею. Воскресіння Ісуса Христа перевершує всі можливості людини і людських сил. Ніхто не може осягнути Воскресіння власними силами, тому воно є безкоштовним. Воскреслий Ісус Христос вільно візьме кожного з нас і виведе з ситуації гріха і смерті».
Ця прекрасна керигма могла би бути гарним завершенням. Оскільки я почала з того, що сказала, що Кармен була містичкою, я хочу закінчити деякими її прекрасними словами, взятими з її щоденника за листопад 1971 року, більше схожими на молитву – зізнаннями закоханої :
«Мій Солодкий Ісусе, люблю тебе;
покрий мене своєю волею і навчи мене виконувати твою волю.
Вклади свої слова в мої вуста.
Навчи мене віддаватися Тобі.
Ісусе, моє серце зранене, люблю Тебе;
Прийди, Солодкий мій Ісусе, моя любове, моє життя.
Любове моя, люблю тебе;
помилуй мене, допоможи мені, звільни мене.
Ти є моїм Богом, на Тебе я уповаю, Найсолодший Ісусе»
